Mariupol Reborn: Leadership, Home, and Recovery in Exile
- Frazer Macdonald Hay
- Sep 9
- 8 min read
How Mayor Vadym Boichenko is guiding the city’s displaced population and planning its post-war revival, emphasising the centrality of place and shelter
The siege of Mariupol began on 24 February 2022, the very first day of Russia’s full-scale invasion, and lasted until 20 May. For almost three months, the city was encircled and bombarded by Russian forces and their proxies. The last Ukrainian defenders, entrenched in the vast Azovstal Iron and Steel Works, surrendered only after being ordered to cease fighting. By then, Mariupol had become a synonym for destruction: apartment blocks reduced to rubble, hospitals in ruins, mass graves dug in haste.
The battle for Mariupol was one of the most closely followed events of the war. Images of the destroyed drama theatre, where hundreds of civilians had sought shelter, circulated across global media. Journalists from the Associated Press documented the city’s descent into horror; their footage became the Oscar-winning documentary 20 Days in Mariupol, ensuring that the city’s suffering would remain etched in global memory.
But the fall of Mariupol did not mean its disappearance. Its elected mayor, Vadym Boichenko, who has held office since 2015, continues to lead the city’s administration in exile. And from that position, he has demonstrated a profound understanding of something often overlooked in war and displacement: the central importance of place and home.
The Rupture of the Everyday
In Mariupol, as in many parts of Ukraine, war has created a world where nowhere feels safe, and the line between death, extreme suffering, and ordinary living is obliterated. The social fabric, institutions, and moral frameworks that sustain daily life are fractured.
As Derek Summerfield (1996) and others have shown, extreme violence undercuts norms and values, while Ignacio Martín-Baró (1996) noted that it reshapes both individual and collective meaning systems. This is a process in which the habitual order of society is overturned, trust is eroded, and the image of the threatening “other” hardens (Humphrey 2002; Beneduce et al. 2006; Staub 2006).
In Mariupol, this rupture was not abstract but lived, in the basements where families sheltered, in the overwhelmed hospitals, in the ruins of schools and homes. Russia’s ongoing occupation has sought to deepen it further through forced passportisation, renaming streets, erasing Ukrainian identity from schools, and seizing homes for resettlement.
Yet, as scholars remind us, “Almost all processes, including war-making and peace-making take place somewhere, in a specific local setting” (Koopman, 2011; Megoran, 2011). Mariupol is one of those places where violence has redefined the meaning of home, but where recovery also begins.
A Mayor in Exile
During the siege, Boichenko was relentless in his appeals for humanitarian aid and evacuation corridors. After the occupation, he and his colleagues were forced into exile, but continued to represent Mariupol’s people and to act as their government-in-waiting.
He supported the creation of the Ya Mariupol centres across Ukraine. These are not merely aid distribution points, but spaces of care and continuity:
Medical consultation and pharmacy services
Psychological and legal assistance
Childcare and breastfeeding areas
Distribution of essentials
In these centres, Mariupol residents find not just assistance, but dignity and belonging. They are places that recreate fragments of home in displacement.
From Relief to Recovery
Boichenko has also championed Mariupol Reborn, a bold initiative to reimagine the city’s future. At its heart is the recognition that housing is not just shelter but the foundation for rebuilding lives.
On 26 December 2023, alongside Kyiv Mayor Vitaliy Klitschko, Boichenko opened the first dedicated social housing for Mariupol’s displaced families. Through the iMariupol.Zhytlo project, a building provided by the Kyiv City State Administration, was transformed into a living space: 21 rooms, communal kitchens, showers, a children’s room, and even a coworking space. Families of defenders, former prisoners of war, and households with children were among the first to receive keys.
This was more than a housing project. It was a statement: that home is central to recovery, and that Mariupol’s community endures.
A Model for Ukraine’s Recovery
At the Ukraine Recovery Conference in Rome (10–11 July 2025), Boichenko unveiled an innovative model for social and affordable housing rooted in Mariupol Reborn. The initiative responds to one of Ukraine’s most pressing post-war challenges: ensuring stable, decent housing for millions of displaced people.
The model is already being piloted in Bila Tserkva, where a complex of ten buildings will soon provide homes for about 1,500 displaced Ukrainians. Unlike temporary shelters, these homes will be fully equipped with interiors, furniture, and appliances, ready to be lived in.
Developed jointly with Big City Lab, PUPA, and Civitta, the project draws on successful European examples, from France, Poland, the Netherlands, and Austria, while tailoring them to Ukraine’s needs. It is built on four pillars:
Affordability: Monthly rents capped at 30% of average income (approx. 5,000 UAH), with subsidies available for vulnerable households.
Human-centred design: Energy-efficient buildings, renewable energy integration, and communal spaces to foster connection.
Transparent allocation: A points-based system prioritising groups such as veterans and large families.
Scalability: An architectural model designed for replication across Ukraine’s cities.
The initiative has won strong backing from Ukrainian ministries and international actors, including the Council of Europe, the European Investment Bank, UNHCR, and city leaders from across Europe.
Through this model, Boichenko positions home not as a by-product of reconstruction, but as its foundation.
Place as Humanitarian Ground
Too often, humanitarian aid is treated as logistics: food parcels, medicine, numbers displaced. But Boichenko’s work highlights something deeper: that place itself is humanitarian aid.
A room to sleep in. A centre where you are greeted by name. A children’s corner where laughter interrupts fear. These are not luxuries; they are the anchors of resilience.
Home is more than four walls. It is a platform for adaptation, a space where social bonds can be reknit, and where life can once again feel possible. In Mariupol’s exile, home has become portable: carried in memory, recreated in Kyiv or Bila Tserkva, and imagined into the future through Mariupol Reborn.
Towards Rebirth
Mariupol today stands as both a scar and a promise. Its destruction is documented in global memory, its occupation continues under Russian control, but its future is being imagined and prepared in exile.
Vadym Boichenko’s leadership shows that the struggle for Mariupol is not only about land or sovereignty. It is about something deeply human: the right to home. By preserving that right through aid centres, housing projects, and visionary recovery planning, he demonstrates that rebuilding place is rebuilding people.
Mariupol’s rebirth will take time. But when return comes, it will not begin from nothing. It will build on the quiet, determined work of those who have safeguarded the essence of home, even in exile.
Це переклад, створений штучним інтелектом. Вибачте за будь-які аномалії./ This is an AI-generated translation. Apologies for any Anomalies :)
Маріуполь відроджується: лідерство, дім і відновлення в еміграції
Як міський голова Вадим Бойченко керує переселенцями з міста та планує його післявоєнне відродження, підкреслюючи центральну роль місця та житла
Облога Маріуполя розпочалася 24 лютого 2022 року, у перший день масштабного вторгнення Росії, і тривала до 20 травня. Протягом майже трьох місяців місто було оточене та обстрілюване російськими військами та їхніми проксі. Останні українські захисники, які трималися у величезному комбінаті «Азовсталь», здалися лише після наказу припинити боротьбу. До того часу Маріуполь став синонімом руйнування: багатоповерхівки зруйновані до фундаменту, лікарні — у руїнах, масові поховання вириті поспіхом.
Битва за Маріуполь була однією з найбільш висвітлюваних подій війни. Знімки зруйнованого драматичного театру, де шукали притулок сотні цивільних, обійшли світові ЗМІ. Журналісти Associated Press документували жахіття, що відбувалися в місті; їхні кадри лягли в основу оскароносного документального фільму 20 Days in Mariupol, забезпечивши вічне відображення страждань міста у світовій пам’яті.
Проте падіння Маріуполя не означало його зникнення. Обраний міський голова Вадим Бойченко, який перебуває на посаді з 2015 року, продовжує очолювати адміністрацію міста в еміграції. І з цієї позиції він демонструє глибоке розуміння того, що часто ігнорується під час війни та переміщень: центральну важливість місця та дому.
Розрив буденного життя
У Маріуполі, як і в багатьох регіонах України, війна створила світ, де ніде не відчувається безпека, а межа між смертю, крайньою стражданням і звичайним життям зникає. Соціальна тканина, інституції та моральні рамки, що підтримують щоденне життя, розірвані.
Як показали Дерек Саммерфілд (1996) та інші, крайня жорстокість підриває норми та цінності, а Ігнасіо Мартін-Баро (1996) зазначав, що вона змінює як індивідуальні, так і колективні системи значень. Це процес, у якому звичний порядок суспільства перевертається, довіра руйнується, а образ загрозливого «іншого» закріплюється (Humphrey 2002; Beneduce et al. 2006; Staub 2006).
У Маріуполі цей розрив був не абстрактним, а реальним: у підвалах, де ховалися сім’ї, у переповнених лікарнях, у руїнах шкіл і будинків. Поточна окупація Росії намагається посилити його через примусове отримання паспортів, перейменування вулиць, стирання української ідентичності зі шкільної освіти та відчуження житла для переселення.
Проте, як нагадують дослідники, «Майже всі процеси, включно з веденням війни та побудовою миру, відбуваються десь, у конкретному місцевому контексті» (Koopman, 2011; Megoran, 2011). Маріуполь — одне з таких місць, де насильство переосмислило значення дому, але де також починається відновлення.
Міський голова в еміграції
Під час облоги Бойченко не припиняв звернень щодо гуманітарної допомоги та створення коридорів для евакуації. Після окупації він та його команда були змушені перейти в еміграцію, але продовжували представляти мешканців Маріуполя та діяти як їхній уряд у вигнанні.
Він підтримав створення центрів «Я Маріуполь» по всій Україні. Це не просто пункти видачі допомоги, а простори турботи та неперервності:
Медичні консультації та аптечні послуги
Психологічна та юридична допомога
Дитячі кімнати та простори для годування грудьми
Розподіл необхідних речей
У цих центрах мешканці Маріуполя отримують не лише допомогу, а й гідність та відчуття приналежності. Вони відтворюють фрагменти дому під час переміщення.
Від допомоги до відновлення
Бойченко також очолив ініціативу Mariupol Reborn, сміливий проєкт переосмислення майбутнього міста. У його центрі лежить розуміння того, що житло — це не просто притулок, а фундамент для відновлення життя.
26 грудня 2023 року разом із міським головою Києва Віталієм Кличком Бойченко відкрив перше соціальне житло для переселенців із Маріуполя. У рамках проєкту iMariupol.Zhytlo, будівля, надана Київською міською державною адміністрацією, була перетворена на житловий простір: 21 кімната, спільні кухні, душові, дитяча кімната та навіть коворкінг. Серед перших отримувачів ключів — сім’ї захисників, колишні полонені та родини з дітьми.
Це був більше ніж житловий проєкт. Це був сигнал: що дім є центральним для відновлення, а спільнота Маріуполя живе.
Модель для відновлення України
На Конференції з відновлення України в Римі (10–11 липня 2025 року) Бойченко представив інноваційну модель соціального та доступного житла, що базується на Mariupol Reborn. Ініціатива відповідає на одну з найгостріших післявоєнних проблем України: забезпечення стабільного, пристойного житла для мільйонів переселенців.
Модель уже впроваджується у Білій Церкві, де комплекс із десяти будівель незабаром надасть житло близько 1 500 переселенцям. На відміну від тимчасових притулків, ці будинки будуть повністю обладнані меблями та технікою, готові до проживання.
Проєкт, розроблений спільно з Big City Lab, PUPA та Civitta, спирається на успішний європейський досвід із Франції, Польщі, Нідерландів та Австрії, адаптований до потреб України. Він будується на чотирьох принципах:
Доступність: щомісячна оренда не перевищує 30% середнього доходу (прибл. 5 000 грн), з можливими субсидіями для вразливих родин
Орієнтація на людину: енергоефективні будівлі, інтеграція відновлюваної енергії та спільні простори для соціальної взаємодії
Прозоре розподілення: система на основі балів, що пріоритетує ветеранів і великі сім’ї
Масштабованість: архітектурна концепція для повторення у інших містах України
Ініціатива отримала підтримку українських міністерств та міжнародних партнерів, включно з Радою Європи, Європейським інвестиційним банком, UNHCR та лідерами міст Європи.
Через цю модель Бойченко показує, що дім — це не побічний продукт відбудови, а її фундамент.
Місце як гуманітарна основа
Надто часто гуманітарна допомога сприймається як логістика: продуктові набори, ліки, кількість переселенців. Але робота Бойченка показує глибший сенс: місце саме по собі є гуманітарною допомогою.
Кімната, де можна спати. Центр, де тебе зустрічають по імені. Дитячий куточок, де сміх перериває страх. Це не розкіш — це якорі стійкості.
Дім — це більше ніж чотири стіни. Це платформа для адаптації, простір, де можна відновити соціальні зв’язки, і де життя знову може стати можливим. В еміграції мешканці Маріуполя переносять дім у пам’яті, відтворюють його у Києві чи Білій Церкві та уявляють у майбутньому через Mariupol Reborn.
До Відродження
Маріуполь сьогодні є одночасно шрамом і обіцянкою. Його руйнування задокументовано у світовій пам’яті, окупація триває під контролем Росії, але майбутнє міста формується та готується в еміграції.
Лідерство Вадима Бойченка показує, що боротьба за Маріуполь — це не лише питання землі чи суверенітету. Це глибоко людське: право на дім. Захищаючи його через центри допомоги, житлові проєкти та стратегічне планування, він демонструє, що відновлення місця — це відновлення людей.
Відродження Маріуполя займе час. Але коли повернення стане можливим, воно не почнеться з нічого. Воно будуватиметься на тих тихих, рішучих зусиллях тих, хто зберіг сутність дому — навіть в еміграції.
