From Houses to Homes: Reflections on Ukraine's CO-HATY Project

image from https://metalab.space/project/co-haty/

(Ukrainian Translation / Український переклад) Last year, I had the privilege of spending time in Ukraine. Like many visitors, I was struck not only by the destruction caused by war but by something else: the extraordinary resilience of the people I met.

That resilience has stayed with me.

It is perhaps one reason why I was immediately drawn to the CO-HATY project when it was recently brought to my attention by Knut Hoeller, who is involved in the initiative and committed to transforming the housing sector across Europe.

At first glance, CO-HATY appears to be a housing project. In reality, it is something much more interesting. The project emerged in response to Ukraine's housing crisis, which has been dramatically worsened by Russia's full-scale invasion. Working with local authorities, property owners and communities, the organisation renovates existing buildings and develops collective housing for people who have lost their homes through war. Since its inception, the project has helped create approximately 1,500 living spaces across several regions of Ukraine.Impressive as those numbers are, what captured my attention was not the scale of the work but the philosophy behind it.

The name itself offers a clue.

In Ukrainian, haty means houses.

Kohaty means to love.

The linguistic connection feels particularly significant.

A house is a physical structure. Home, however, is something more. Home is created through attachment, memory, relationships, care and belonging. The difference between a house and a home cannot be measured in square metres.

This distinction has become increasingly important in a world shaped by conflict, displacement and housing insecurity.

Recently, UN-Habitat's World Cities Report 2026 acknowledged that a home encompasses social, economic and psychological dimensions. It is a welcome recognition of something that many displaced people have always understood instinctively: losing a home is not simply losing a building.

It is losing part of one's relationship with the world.

Years ago, while working on Housing, Land and Property issues in Iraq, I met families living in camps, unfinished buildings and damaged neighbourhoods. Again and again, conversations revealed that people were not only grieving the loss of shelter. They were grieving the loss of familiarity, continuity and belonging.

The physical destruction of homes was devastating.

Yet the deeper challenge often lay in rebuilding trust.

Trust in neighbours.

Trust in institutions.

Trust in the future.

Trust that a place could once again become home.

This is where CO-HATY becomes particularly interesting.

The organisation speaks not simply about housing provision but about creating housing and building communities with love and dignity. These are words rarely found in discussions about reconstruction, yet they may be among the most important.

Too often, post-war recovery is framed as a technical challenge. We discuss infrastructure, finance, planning systems, housing stock and construction targets. These are all essential. But recovery is also a social and cultural process. Communities need more than roofs. They need places where relationships can form, where everyday life can resume and where a sense of belonging can gradually return.

In many respects, this is a question of adaptive reuse as much as housing.

One of the most compelling aspects of the CO-HATY approach is its focus on existing buildings and collective housing systems. Rather than beginning with demolition and replacement, it seeks opportunities within what already exists. Buildings that have been overlooked, neglected or abandoned are given a new purpose.

There is something profoundly hopeful in that idea.

Recovery, whether personal or collective, rarely begins from a blank sheet of paper.

More often it starts with what remains.

The same principle applies to communities. War damages buildings, but it also damages social networks, local economies and shared identities. Reconstruction therefore involves more than rebuilding physical structures. It involves creating the conditions through which people can reconnect with place and with one another.

Since learning about CO-HATY, I have found myself introducing the project to friends and colleagues working in Ukraine and across Europe. The responses have been immediate and enthusiastic. What began as a simple introduction quickly evolved into conversations about housing, recovery, social resilience and the future of reconstruction.

That reaction suggests something important.

People are looking for alternatives to purely technical approaches to housing.

They are looking for examples that place human dignity at the centre of recovery.

Ukraine's future reconstruction will require enormous investment and expertise. It will involve architects, planners, engineers, governments, international organisations and communities themselves. Yet alongside these practical challenges sits a more fundamental question:

How do we help people rebuild a sense of home?

CO-HATY does not claim to have all the answers.

What it does offer is a powerful reminder that housing is never only about buildings.

It is about trust.

It is about belonging.

It is about resilience.

And perhaps, hidden within the project's name, it is also about love.

In a world increasingly shaped by displacement, that may be one of the most important lessons of all.

Від будинків до дому: роздуми про проєкт CO-HATY в Україні

Минулого року я мав честь провести певний час в Україні. Як і багатьох інших відвідувачів, мене вразили не лише руйнування, спричинені війною, а й дещо інше — надзвичайна стійкість людей, яких я зустрів.

Ця стійкість залишилася зі мною.

Можливо, саме тому мене одразу зацікавив проєкт CO-HATY, коли про нього нещодавно розповів мені Кнут Геллер, який бере участь у цій ініціативі та прагне сприяти трансформації житлового сектору по всій Європі.

На перший погляд, CO-HATY виглядає як житловий проєкт. Насправді ж це значно цікавіше явище.

Проєкт виник як відповідь на житлову кризу в Україні, яка різко загострилася внаслідок повномасштабного російського вторгнення. Співпрацюючи з місцевою владою, власниками нерухомості та громадами, організація відновлює існуючі будівлі та створює колективне житло для людей, які втратили свої домівки через війну. Від початку своєї діяльності проєкт допоміг створити близько 1500 житлових місць у різних регіонах України.

Якими б вражаючими не були ці цифри, найбільше мене захопив не масштаб роботи, а філософія, що лежить в її основі.

Підказка прихована вже в самій назві.

«Хати» — це будинки.

«Кохати» — означає любити.

Цей мовний зв'язок здається особливо важливим.

Будинок — це фізична споруда. Дім же — це щось більше. Дім створюється через прив'язаність, пам'ять, взаємини, турботу та відчуття належності. Різницю між будинком і домом неможливо виміряти квадратними метрами.

Це розрізнення стає дедалі важливішим у світі, сформованому війнами, вимушеним переміщенням і житловою нестабільністю.

Нещодавно у Всесвітній доповіді про міста 2026 року (World Cities Report 2026) від UN-Habitat було визнано, що поняття дому включає соціальні, економічні та психологічні виміри. Це важливе усвідомлення того, що багато переміщених людей завжди розуміли інтуїтивно: втратити дім — це не просто втратити будівлю.

Це означає втратити частину свого зв'язку зі світом.

Кілька років тому, працюючи над питаннями житла, землі та майнових прав в Іраку, я зустрічав сім'ї, які жили в таборах, недобудованих спорудах і пошкоджених районах. Знову і знову розмови показували, що люди сумували не лише за втраченим житлом. Вони сумували за знайомістю, безперервністю життя та відчуттям належності.

Фізичне руйнування будинків було спустошливим.

Проте ще складнішим завданням часто ставало відновлення довіри.

Довіри до сусідів.

Довіри до інституцій.

Довіри до майбутнього.

Довіри до того, що певне місце знову може стати домом.

Саме тут CO-HATY стає особливо цікавим.

Організація говорить не лише про забезпечення житлом, а й про створення житла та спільнот із любов'ю та гідністю. Це слова, які рідко зустрічаються в дискусіях про відбудову, хоча саме вони можуть бути найважливішими.

Занадто часто післявоєнне відновлення розглядається як суто технічне завдання. Ми говоримо про інфраструктуру, фінансування, системи планування, житловий фонд і будівельні показники. Усе це необхідно. Але відновлення — це також соціальний і культурний процес. Громадам потрібно більше, ніж просто дах над головою. Їм потрібні місця, де можуть формуватися нові взаємини, відновлюватися повсякденне життя та поступово повертатися відчуття належності.

У багатьох аспектах це питання не лише житла, а й адаптивного повторного використання існуючих будівель.

Однією з найпереконливіших рис підходу CO-HATY є його увага до наявних будівель і систем колективного проживання. Замість того щоб починати з демонтажу та нового будівництва, проєкт шукає можливості в тому, що вже існує. Будівлі, які були занедбані, недооцінені або покинуті, отримують нове призначення.

У цій ідеї є щось глибоко обнадійливе.

Відновлення — особисте чи колективне — рідко починається з чистого аркуша.

Частіше воно починається з того, що залишилося.

Той самий принцип стосується і громад. Війна руйнує будівлі, але вона також руйнує соціальні зв'язки, місцеву економіку та спільну ідентичність. Тому відбудова означає більше, ніж відновлення фізичних споруд. Вона полягає у створенні умов, за яких люди можуть знову віднайти зв'язок із місцем і одне з одним.

Відтоді як я дізнався про CO-HATY, я почав знайомити з цим проєктом друзів і колег, які працюють в Україні та в інших країнах Європи. Реакція була миттєвою й дуже позитивною. Те, що починалося як проста рекомендація, швидко переросло в розмови про житло, відновлення, соціальну стійкість і майбутнє реконструкції.

І це говорить про щось важливе.

Люди шукають альтернативи суто технічному підходу до житлових питань.

Вони шукають приклади, які ставлять людську гідність у центр процесу відновлення.

Майбутня відбудова України потребуватиме величезних інвестицій і професійної експертизи. У ній братимуть участь архітектори, планувальники, інженери, уряди, міжнародні організації та самі громади. Але поряд із цими практичними викликами стоїть більш фундаментальне питання:

Як допомогти людям відновити відчуття дому?

CO-HATY не стверджує, що має всі відповіді.

Але він нагадує нам про надзвичайно важливу річ: житло ніколи не стосується лише будівель.

Йдеться про довіру.

Йдеться про належність.

Йдеться про стійкість.

І, можливо, приховано в самій назві проєкту, йдеться також про любов.

У світі, який дедалі більше формується вимушеним переміщенням людей, це може бути одним із найважливіших уроків для всіх нас.