Between Chaos and Care: Andrii Lukashenko on Security and Local Realities
- Frazer Macdonald Hay
- Sep 4
- 10 min read
Between Chaos and Care explores the lives of individuals navigating conflict zones, humanitarian crises, and high-risk environments. These profiles highlight the courage, resilience, and insight of people whose work often occurs behind the headlines, from security professionals and first responders to aid workers and civil society leaders. Through their stories, the series seeks to illuminate both the human cost of conflict and the dedication required to protect, assist, and rebuild in the most challenging circumstances. - Frazer
When working in war zones or high-risk regions, security is never abstract, it is lived, local, and deeply contextual. Good training and credible guidance can mean the difference between safety and catastrophe. In Ukraine, where front-line realities shift daily, local knowledge and situational awareness are essential. Andrii Lukashenko is an ex-special forces officer and founder of Smart Risk Solutions Ukraine, and embodies that rare combination of professional expertise and grounded, local insight.
Meeting at Maidan
On 31 July at 1400, I met Andrii Lukashenko at Spaces Maidan Plaza, inside the renovated Trade Unions Building. This was the same structure set ablaze during the Revolution of Dignity in 2014, overlooking the symbolic Maidan Square, a place that has repeatedly served as the epicentre of Ukraine’s struggles for democracy, from the 1990 Revolution on Granite to the Orange Revolution in 2004 and the Euromaidan in 2013–14.
Waiting for Andrii, I took in the surroundings. The building, once a symbol of rebellion, now a corporate hub it has been reimagined as a polished co-working space filled with NGOs, media outlets, aid organisations, and business professionals. Conversations around me hovered over humanitarian missions, political debates, and recovery projects. It felt globalised, gentrified, familiar. And yet its walls still carried the echo of fire and protest. It seemed an unlikely place to meet an ex-special forces operative, but at exactly 1400 hrs, Andrii strode across the room, shook my hand, and we began.
First Impressions
My first impression was scale. His handshake dwarfed mine, and without thinking, I blurted, “Look at the size of you, you’re like a bear!” He smiled warmly and replied, “Little bear,” in English, his Ukrainian accent carrying the words. The ice broke immediately, and soon we were sitting with expensive coffees and sparkling water, diving into his story.
Andrii’s Path
At 51, Andrii has lived a life that maps directly onto Ukraine’s turbulent modern history. He grew up in Irpin, where he still lives with his wife, son, and mother.
At 15, in 1989, he joined a military school and competed as a professional volleyball player, becoming USSR youth champion in Sverdlovsk. Just two years later, the Soviet Union collapsed, and Andrii’s career shifted with it.
He joined the Ukrainian Ground Forces Institute, later training in Odessa. Rising to the rank of Captain, he travelled to the United States, where he attended the Defence Language Institute at Lackland Air Force Base, Texas, and the Military Police Officer Basic Course in Missouri. In 2001, he studied law at the National Academy of Management in Kyiv, later gaining a Level 6 Diploma in Security Management in the UK.
Andrii went on to serve as a senior officer in the Presidential Honour Guard, operating at the level of Ukraine’s Ministry of Defence, Cabinet of Ministers, and Presidential Administration.
He retired as a Major, then spent nine years with the OSCE’s Special Monitoring Mission in Ukraine. In 2022, he founded Smart Risk Solutions Ukraine, providing protective services, evacuations, risk assessments, specialist equipment, vehicles, training, and mission planning to journalists, NGOs, businesses, banks, and government officials.
Family Under Fire
Andrii spoke openly about his family’s experiences during the Russian invasion. In Irpin, he recalled looking down from his apartment balcony to see a Russian attack helicopter below. He described the resourcefulness of local residents, sharing bread and eggs from car boots, organising escapes for the vulnerable, and resisting occupation in every way possible.
His in-laws live in occupied Crimea, where Russia has worked systematically to coerce locals into citizenship through promises of better jobs, apartments, and benefits. To Andrii, these were always hollow deals, and he urged his relatives to resist. Many of those promises, he noted, have gone unfulfilled. Everyday life there is dominated by propaganda, surveillance, and mistrust between neighbours, a suffocating environment where even children’s television is steeped in state messaging.
On the Front Lines
Our conversation turned to the war itself. Andrii described the grim mechanics of front-line life: trenches that offer relative safety, but perilous open ground where drones and snipers hunt soldiers with merciless precision.
Russian soldiers often treat the war as a “safari,” looting and committing atrocities, sometimes even egged on by their wives with grotesque text messages like: “Bring home gold. Rape who you want.”
But what struck me most was his candour about Ukraine’s own challenges. When I asked about soldiers absent without leave, Andrii estimated around 30,000 AWOL soldiers, most of them armed. These men return from the front with little money, few prospects, PTSD, and a propensity toward violence or addiction. Many are drawn into organised crime. Grenades, pistols, and military skills are spilling into civilian life, creating an undercurrent of instability.
“There are roughly 30,000 AWOL soldiers… armed, traumatised, and with few prospects.” Andrii Lukashenko
Heroes and Fractures
Many come home broken and in need of specialist support. These brave souls have endured horrors and hardships that much of the population would struggle to comprehend. Heroes who have lost limbs, faces, friends, families, and a part of their humanity — all in the name of service and patriotism.
The government now faces an impossible dilemma: maintaining social cohesion while managing the fallout of widespread trauma. Draft dodgers are pursued on the streets, on buses, at roadblocks. Men aged 25–60 are barred from leaving the country, with even 18-year-olds restricted. Yet it feels near impossible to label war heroes as criminals, or to expect ordinary police officers to confront armed and battle-hardened veterans without risking their lives.
This has also created painful social divides — between families who lost loved ones to the war and those who sent theirs to safety, between the wealthy who could leave and the working class who stayed behind. I have seen this dynamic elsewhere, in Iraq, where returning youth faced resentment for leaving while others carried the burden of violence. Ukraine is different in many ways, but this fracture is a familiar wound of war.
“I don’t want to die. I have not travelled or had a life yet. I don’t want to be a number on a General’s map, sent to die for politicians who don’t know my name.” Young café owner, Kyiv
A Broader View
From the polluted mines of the Donbas, where mercury and radiation seep into water supplies, to the toxic slag-built houses that poison their occupants, Andrii painted a picture of a country scarred not only by war but by systemic corruption, inequality, and environmental collapse. He believes many IDPs will never return home, finding more stability and opportunity elsewhere in Ukraine.
“IDPs will never return home. Their new homes are safer, services more reliable, and there is less corruption.” , Andrii Lukashenko
He also worries about the NGO sector. While he values the motivation and willpower of Ukrainian civil society, he warns that many local organisations lack the structure, management, and long-term experience to operate effectively. Worse, some may already be slipping into corruption.
Local Strength
As our conversation drew to a close, I asked whether his work faced competition. He smiled: “Of course. Some foreign outfits too. They come for six months, but struggle with language, culture, orientation.” His tone carried no bitterness — only confidence in the irreplaceable value of local knowledge.
That, perhaps, is Andrii Lukashenko’s defining strength. His story is not just about military service or professional security. It is about the clarity of someone who has seen his country torn apart, yet remains committed to protecting others, understanding the terrain, and guiding those who enter it.
Reflection: Three moments in my conversation with Andrii stayed with me: the quiet fear of a young café owner unwilling to die in a war not of his making; the grotesque messages of Russian wives urging violence; and the sobering truth that many displaced Ukrainians will never return to their homes. Each of these fragments reveals something profound about the war: its human cost, its moral collapse, and its irreversible impact on society. - Frazer Macdonald Hay
Chatham House survey of Ukrainian CSOs – 2024 update: Nationwide, civil society groups believe that the reintegration of veterans is one of the key preconditions for societal cohesion, economic growth and human-centred recovery
Це переклад, створений штучним інтелектом. Вибачте за будь-які аномалії./ This is an AI-generated translation. Apologies for any Anomalies :)
Між хаосом і турботою: Андрій Лукашенко про безпеку та місцеві реалії
Працюючи у зонах війни чи регіонах високого ризику, безпека ніколи не є абстракцією — це щось прожите, місцеве й глибоко контекстуальне. Хороша підготовка та надійні поради можуть означати різницю між безпекою та катастрофою. В Україні, де реалії фронту змінюються щодня, місцеві знання та ситуаційна обізнаність є життєво важливими. Андрій Лукашенко — колишній офіцер спецпризначення та засновник Smart Risk Solutions Ukraine — уособлює цю рідкісну комбінацію професійної експертизи та приземленого, локального розуміння.
Зустріч на Майдані
31 липня о 14:00 я зустрів Андрія Лукашенка у Spaces Maidan Plaza, що знаходиться у відновленій Будівлі профспілок. Це та сама споруда, яку підпалили під час Революції Гідності у 2014 році. Вона розташована над символічною площею Майдан — місцем, яке неодноразово ставало епіцентром боротьби України за демократію: від Революції на граніті у 1990 році, до Помаранчевої революції 2004-го та Євромайдану у 2013–2014 рр.
Очікуючи на Андрія, я вдивлявся в оточення. Будівля — колись символ бунту, а тепер сучасний бізнес-хаб — перетворилася на стильний коворкінг, наповнений НУО, медіа, гуманітарними організаціями та бізнес-професіоналами. Розмови довкола точилися про гуманітарні місії, політичні дебати, проєкти відбудови. Це здавалося глобалізованим, глянцевим, знайомим. І водночас її стіни все ще несли відлуння пожежі й протесту. Це виглядало дивним місцем для зустрічі з колишнім спецпризначенцем, але рівно о 14:00 Андрій упевнено підійшов, потиснув руку — і ми почали розмову.
Перше враження
Перше, що кинулося у вічі, — масштаб. Його рука під час потиску виглядала величезною, і я мимоволі вигукнув: «Подивись на себе, ти як ведмідь!» Він тепло посміхнувся і англійською, з українським акцентом, відповів: «Маленький ведмідь». Лід розтанув одразу. Незабаром ми вже сиділи з кавою та мінералкою й занурювалися в його історію.
Шлях Андрія
У 51 рік Андрій прожив життя, яке прямо віддзеркалює бурхливу сучасну історію України. Він виріс в Ірпені, де й досі мешкає з дружиною, сином і матір’ю. У 15 років, у 1989-му, вступив до військового училища і водночас виступав як професійний волейболіст, ставши чемпіоном СРСР серед юнаків у Свердловську. Лише за два роки Радянський Союз розпався — і кар’єра Андрія різко змінилася.
Він вступив до Інституту Сухопутних військ України, пізніше навчався в Одесі. Ставши капітаном, поїхав у США, де навчався у Defence Language Institute (Сан-Антоніо, Техас) та на курсі офіцерів військової поліції у Міссурі. У 2001 році закінчив юрфак Національної академії управління в Києві, пізніше здобув диплом з управління безпекою у Великій
Британії.
Андрій служив старшим офіцером почесної варти Президента, працював на рівні Міністерства оборони, Кабміну та Адміністрації Президента. Вийшов у відставку у званні майора, а потім дев’ять років працював у Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ в Україні. У 2022 році заснував Smart Risk Solutions Ukraine, яка займається захистом, евакуаціями, оцінкою ризиків, забезпеченням спецтехнікою та автомобілями, тренінгами й плануванням місій для журналістів, НУО, бізнесу, банків та урядовців.
Родина під вогнем
Андрій відверто розповідав про досвід своєї родини під час російського вторгнення. В Ірпені він бачив з балкона свого помешкання російський бойовий гелікоптер просто під собою. Пригадував, як місцеві мешканці ділилися хлібом і яйцями з багажників автівок, організовували втечу для вразливих, чинили спротив окупації.
Його теща й тесть мешкають в окупованому Криму, де Росія систематично змушує людей брати громадянство, обіцяючи кращі роботи, квартири, соціальні блага. Для Андрія ці обіцянки завжди були порожніми, і він закликав рідних чинити спротив. Багато з того так і не здійснилося. Повсякденне життя там визначається пропагандою, наглядом і недовірою між сусідами — задушлива атмосфера, де навіть дитячі телепрограми просякнуті державними меседжами.
На передовій
Розмова перейшла до війни. Андрій описував сувору реальність: у траншеях ще можна знайти відносну безпеку, але на відкритій місцевості — дрони й снайпери полюють на солдатів безжально.
Російські солдати часто сприймають війну як “сафарі”, займаючись мародерством і злочинами — іноді навіть підбурювані дружинами, які пишуть потворні повідомлення: “Привези золото. Ґвалтуй, кого хочеш.”
Особливо вразила його відвертість щодо внутрішніх проблем України. На моє запитання про дезертирів Андрій оцінив їх кількість у близько 30 000. Більшість із них озброєні. Вони повертаються з фронту з травмами, без грошей і перспектив, з ПТСР, часто зловживають алкоголем або наркотиками. Багато хто йде в організовану злочинність. Гранати, пістолети й військові навички просочуються в цивільне життя, створюючи приховану нестабільність.
«В Україні приблизно 30 тисяч дезертирів… озброєних, травмованих і без перспектив.» — Андрій Лукашенко
Герої й розломи
Багато хто повертається додому зламаним і потребує спеціальної допомоги. Це хоробрі люди, які пережили жахи, що більшості населення важко навіть уявити. Герої, які втратили кінцівки, обличчя, друзів, рідних і частину людяності — все в ім’я служби й патріотизму.
Уряд стикається з неможливим завданням: зберігати суспільну згуртованість і водночас управляти наслідками масової травми. У містах і селах проводяться облави на ухилянтів. Чоловікам віком від 25 до 60 років заборонено виїзд за кордон, обмеження діють навіть для 18-річних. І все ж важко називати героїв злочинцями чи очікувати, що поліцейські протистоятимуть озброєним ветеранам, ризикуючи життям.
Це створює болючі соціальні розломи — між родинами, які втратили близьких на війні, і тими, хто відправив своїх у безпеку; між багатими, які змогли виїхати, й робітничим класом, який залишився. Я бачив таку динаміку в Іраку: ті, хто повертався з-за кордону, стикалися з образою тих, хто ніс на собі тягар насильства. Україна в багатьох сенсах інша, але ця рана війни знайома.
«Я не хочу помирати. Я ще не подорожував, не жив. Я не хочу бути цифрою на карті генерала, якого я не знаю.» — молодий власник кав’ярні, Київ
Ширший погляд
Від отруйних шахт Донбасу, де ртуть і радіація потрапляють у воду, до будинків, зведених із шлаку, що повільно отруюють мешканців — Андрій малює картину країни, пошрамованої не лише війною, але й системною корупцією, нерівністю й екологічними катастрофами. Він вважає, що багато ВПО ніколи не повернуться додому, бо в нових місцях життя стабільніше, сервіси доступніші, а корупції менше.
«ВПО ніколи не повернуться. Їхні нові домівки безпечніші, послуги надійніші, а корупції менше.» — Андрій Лукашенко
Він також занепокоєний станом сектору НУО. Хоча цінує мотивацію та силу громадянського суспільства, застерігає: багатьом організаціям бракує структури, менеджменту й довгострокового досвіду. Деякі, на його думку, уже ризикують загрузнути в корупції.
Сила місцевості
Наприкінці я спитав, чи має його робота конкуренцію. Він усміхнувся: «Звісно. Є й іноземні компанії. Вони приїжджають на пів року, але їм складно з мовою, культурою, орієнтацією.» Його слова не мали в собі гіркоти — лише впевненість у цінності місцевих знань.
У цьому, мабуть, і полягає головна сила Андрія Лукашенка. Його історія — це не лише військова служба чи професійна безпека. Це ясність людини, яка бачила, як її країну роздирають на шматки, але яка залишається відданою захисту інших, розумінню місцевості й веденню тих, хто сюди приходить.
Примітка редактора:Між хаосом і турботою досліджує життя людей, які працюють у зонах конфліктів, гуманітарних кризах і середовищах високого ризику. Ця серія розповідає про мужність, стійкість і досвід тих, чия робота часто лишається поза заголовками — від фахівців із безпеки та рятувальників до працівників гуманітарних організацій і громадянських активістів. Через їхні історії серія прагне висвітлити як людську ціну війни, так і відданість тих, хто допомагає захищати, підтримувати й відбудовувати в найскладніших умовах.- Frazer Macdonald Hay
